Однажды в крупном городе
Турист спросил прохожего:
- Вы не могли бы мне помочь?
Как далеко вокзал?
Куда он шел и верный путь -
Ну ничего похожего,
И местный житель, улыбнувшись,
Так ему сказал:
- Ну, если в этом направлении
Вы захотите двигаться,
То сорок тысяч километров
Предстоит пройти!
Но можно через пять минут
К вокзалу Вам приблизится,
В обратную лишь сторону
Желательно пойти.
...Забавный этот случай
Пусть даст подумать каждому
О своем личном, собственном
И жизненном пути,
Ведет ли он к Спасителю?
Пути другого важного -
Нет! Это путь к Прощению,
Спасению и Любви.
Ни интеллект, ни звания
Не скажут направления,
Успех земной и временный
Маячит впереди -
Десятки лет, часы и дни,
Короткие мгновения,
Но... боль и грусть осадком
Поселятся в груди.
Иисус Христос, Пришедший
От Бога и Зовущий:
- Ко Мне придите,
У Меня покой!
Единственный, Единый
И верный путь Дающий,
И Проходящий
этот
путь
с тобой.
Богданова Наталья,
Россия. Москва
Господь принял меня в семью Своих детей в 1999 году. Работаю врачом.
Несколько лет своими стихами говорю людям о любви Христа.
За все, что было, есть и, конечно, будет в моей жизни благодарю моего Спасителя! e-mail автора:bogdanova_n@list.ru
Прочитано 2990 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
